Царівна жаба

Один цар мав три сини. Як постарівся він, то сказав своїм синам:

— Ви, хлопці, женіться. Беріть луки і стріляйте. Де чия стріла впаде, там буде його наречена.

Почали вони стріляти. Старший стрілив — упала стріла в царський двір. Середущий стрілив — упала стріла у двір іншого царя. А третій стрілив — упала стріла в озеро. Пішов він до того озера, а там жаба. Просить хлопець у неї стрілу, а жаба каже:

— Бери мене за жінку, то віддам стрілу, а так не віддам.

Не хотілося йому брати за жінку жабу, але мусив.

Приходить він із жабою додому. Цар дає йому кімнату. «Живи, синку, з жабою, як така доля твоя». І живе він із жабою.

Покликав якось старий цар усіх трьох синів до себе і каже:

— Хочу бачити, котра моя невістка найкращий рушник вишиє. Котрий з вас принесе май красний рушник, той буде після мене царем.

Пішли вони і сказали за це діло жінкам. А найменший син приходить до своєї жаби і плаче. Вона питає:

— Чого ти плачеш?

— Тато дав таке завдання, що ти його не зробиш. І розказав їй про рушник. А вона каже:

— Нічо'. Ти лягай спати. На ранок усе буде готове. І жаба вишила дуже гарний рушник.

Узяли всі три сини свої рушники і пішли до старого царя. І найбільше сподобався цареві рушник, вишитий жабою.

— Оцей рушник можна чіпляти на стіну, — каже старий цар та й дає друге завдання: — Хай кожна невістка вшиє мені сорочку. Хочу бачити, чия сорочка буде, краща.

Прийшов найменший син до своєї жаби і каже:

— Сказав тато, щоб колена невістка вшила йому сорочку.

А вона говорить:

— То нічо'. Лягай спати. На ранок буде сорочка готова.

На ранок принесли всі сини сорочки. І найкраща була та, що жаба вшила. І каже цар:

— Даю вам останнє завдання. Чия жінка спече найкращий калач? Принесіть мені калачі на ранок. Чий калач буде найкращий, той і лишиться царем.

Як принесли вони на ранок калачі, як глянув цар на той, що жаба спекла, то аж у долоні заплескав. І сказав найменшому синові:

— Ти будеш царем.

І думають старші сини: «Що за цар буде наш брат, як жінка його жаба?»

А та жаба раз на ніч перекидалася жінкою, потому знов ставала жабою. І каже вона чоловікові:

— Потерпи ще з місяць, бо баба-чарівниця зачарувала мене на рік. Місяць ще зостався до кінця того строку.

Брати цікавилися: як Іван говорить із своєю жабою? Почали вони вночі заглядати у вікно і забачили, що жаба перекинулася в жінку. І як забачили, яка вона красива, то оніміли. Пішли вони та й привели свого старого батька й матір, щоб показати їм найменшу невістку. Як побачив ту невістку старий цар, то й він онімів. І цариця оніміла.

— Щось не говорять мій батько, моя мати і мої брати, — каже найменший брат своїй жінці. А вона відповідає:

— Будуть німі до тої пори, поки я стану жінкою. Як закінчиться строк, на який я зачарована, то будуть знов говорити.

І як закінчився той строк, вони знов заговорили. І передав цар на свого найменшого сина царство. І ще довго вони жили.