Ворона і лисиця

Вже скільки разів твердили світу, Що лестощі мерзотна, шкідлива; але тільки все не про запас, І в серці підлесник завжди знайде куточок.

Вороні десь бог послав шматочок сиру; На ялина Ворона взгромоздясь, Поснідати було зовсім вже зібралася, Так позадумалась, а сир у роті тримала. На ту біду, Лисиця близесенько бігла; Раптом сирний дух Лисицю зупинив: Лисиця бачить сир, - Лисицю сир полонив, Шахрайка до дерева навшпиньки підходить; Крутить хвостом, з Ворони око не зводить І говорить так солодко, трохи дихаючи: «Голубонько, як хороша! Ну що за шийка, що за оченята! Розповідати, так, право, казки! Які пір'ячко! який носок! І, вірно, ангельський бути повинен голосок! Заспівай, светик, нехай не соромиться! Що якщо, сестриця, При красі такий і співати ти майстриня, Адже ти б у нас була цар-птах!» Вещуньіна з похвал закрутилась голова, Від радості в зобу дихання сперло, - І на привітні Лісіцина слова Ворона каркнула в усі гайвороння горло: Сир випав - з ним була шахрайка така.