Гензель и Гретель

Жив на узліссі дрімучого лісу бідний дроворуб з дружиною і двома дітьми: хлопчика звали Гензель, а дівчинку Гретель. Жив дроворуб впроголодь, і настала одного разу в тій землі така дорожнеча, що йому не було на що купити навіть шматок хліба. От якось ввечері лежить він у ліжку, не спить, а все з боку на бік перевертається, зітхає і, нарешті, каже дружині:

- Що тепер буде з нами? Як нам дітей прогодувати, нам і самим їсти нічого!

- А знаєш що, - відповідала дружина, - заведемо завтра вранці дітей раніше в ліс, у саму гущавину; розведемо там багаття і дамо їм по шматочку хліба. А самі підемо на роботу і залишимо їх самих. Не знайти їм дороги назад - от ми від них і позбудемося.

- Ні, жінко, - каже дроворуб, - цього я не зроблю: адже серце в мене не камінь, не можу я дітей кинути одних у лісі. Нападуть на них дикі звірі і з´їдять їх.

- Ну й дурень! - Каже дружина. - Доведеться нам тоді всім чотирьом з голоду пропадати, і тобі залишиться тільки одне - труни збивати. - І вона дошкуляла йому до тих пір, поки він з нею не погодився.

- А все-таки шкода мені моїх бідних дітей! - Сказав дроворуб.

Діти від голоду не могли заснути і чули все, що говорила мачуха батькові. Заплакала Гретель гіркими сльозами і говорить Гензелю:

- Бідні ми з тобою, бідні! Видно, нам тепер доведеться пропадати!

- Тихше, Гретель, не горюй! - Сказав Гензель. - Я вже що-небудь придумаю.

І ось, коли батьки заснули, він встав, одягнув свою курточку, відчинив двері в сіни і тихо вибрався на вулицю. На небі яскраво світив місяць. Білі камінці у дворі блищали під його променями, наче грошики. Гензель нахилився і набив ними повну кишеню. Потім він повернувся додому і каже Гретель:

- Втішся, мила сестро, спи собі тепер спокійно! - І з цими словами він знову ліг у ліжко. Як тільки почало світати, прийшла мачуха і будити дітей.

- Вставайте, ледарі! Треба йти в ліс по дрова. - Потім дала їм по шматочку хліба й сказала: - Цей хліб буде вам на обід. Дивіться тільки, зараз його не їжте, більше ви нічого не отримаєте.

Взяла Гретель весь хліб і заховала собі під фартух. Гензелю же нікуди було заховати хліб, у нього кишеня булп набита камінцями. Потім вони всі відправилися в ліс. Ідуть вони, а Гензель все зупиняється і назад озирається. Каже йому батько:

- Що ти, Гензель, все обертається і відстаєш? Ходи-но скоріше.

- Я, батюшка, - відповідав Гензель, - все на свою білу кішечку поглядаю. Сидить вона на даху і так жалісно дивиться на мене, наче прощається.

- Не базікай дурниці, - сказала мачуха, - зовсім це не твоя кішечка, це біла труба на сонці блищить.

А Гензель зовсім не на кішечку дивився, а діставав з кишені блискучі камінці і кидав їх на дорогу.

Ось прийшли вони в саму чашу лісу, і дроворуб сказав:

- Ну, діти, збирайте хмиз, а я багаття розведу, щоб ви не змерзли.

Набрали Гензель і Гретель цілу купу хмизу. Коли вогонь розгорівся добре, мачуха каже:

- Ну, діти, лягайте тепер біля вогнища та відпочиньте як слід, а ми підемо в ліс дрова рубати. Коли закінчимо роботу, повернемося за вами.

Сіли Гензель і Гретель біля багаття, а опівдні вони з´їли свій хліб. Вони весь час чули стукіт сокири і думали, що це де-небудь недалеко працює батько. А постукувала зовсім не сокира, а сухий сук, який батько підв´язав до старого дерева. Сук розгойдувало вітром, він бився об стовбур і стукав. Сиділи вони так, сиділи, від втоми у них стали закриватися очі, і вони міцно заснули. Коли вони прокинулися, в лісі було вже зовсім темно. Заплакала Гретель і каже:

- Як нам тепер знайти дорогу додому?

- Стривай, - втішав її Гензель, - ось зійде місяць, стане світліше, ми і знайдемо дорогу.

І справді, скоро зійшов місяць. Взяв Гензель Гретель за руку і пішов від камінчика до камінчика - а блищали вони, немов грошики, і вказували дітям дорогу. Всю ніч йшли вони, а на світанку прийшли до батьківського дому і постукали у двері. Відкрила мачуха двері, бачить - стоять перед нею Гензель і Гретель, і каже:

- Ах ви, кепські діти, що ви так довго в лісі відсипалися? А ми вже думали, що ви зовсім не хочете повертатися.

Зрадів батько, побачивши дітей. Важко йому було кидати їх самих у лісі. Але незабаром знову настали голод і нужда, і в домі дроворуба нічого стало їсти. І ось почули діти, як мачуха вночі, лежачи в ліжку, говорила батькові:

- У нас знову вже все з´їдено, залишилося тільки півкраюхи хліба, а потім вже нам кінець! Треба позбутися дітей - заведемо їх в ліс подалі, щоб не знайти їм дороги назад! Іншого виходу в нас нема.

Тяжко стало на серці у дроворуба, і він подумав: "Краще б мені останнім шматком з дітьми поділитися". Але дружина і чути про це не хотіла, стала його лаяти і докоряти. Недарма кажуть: поганий початок не до доброго кінця. Поступився він раз, довелося йому і зараз поступитися.

А діти не спали і чули всю їхню розмову. Коли батько з мачухою заснули, встав Гензель з ліжка і хотів піти у двір, щоб набрати камінців, як минулого разу. Але мачуха замкнула двері, і Гензель не зміг вийти з хатини. Він почав утішати свою сестрицю та й каже:

- Не плач, Гретель, спи спокійно, побачиш, що ми не пропадемо.

Рано вранці мачуха розбудила їх і дала їм по шматку хліба, він був ще менший, ніж минулого разу. Пішли вони в ліс, а Гензель по дорозі кришив хліб в кишені, зупинявся і кидав хлібні крихти на дорогу. Каже йому батько:

- Що ти, Гензель, все зупиняєшся та озираєшся? Ходи-но скоріше.

- Я, батюшка, - відповідав Гензель, - на свого білого голубка дивлюся. Сидить він на даху і на мене так жалісно дивиться, ніби прощається.

- Не базікай дурниці, - каже йому мачуха. - Зовсім це не твій голуб, це біла труба блищить на сонці.

А Гензель все кидав і кидав на дорогу хлібні крихти. Завела мачуха дітей ще глибше в ліс, де вони ще жодного разу не були. Розвели знову велике багаття, і каже мачуха:

- Сидіть тут, дітки, а як втомитеся, поспіть трохи. А ми підемо в ліс дрова рубати і до вечора, коли закінчимо роботу, прийдемо за вами.

Коли настав полудень, Гретель поділилася своїм шматком хліба з Гензелем, адже він свій хліб по дорозі розкришив. Потім вони заснули. От уже й вечір пройшов, але ніхто за бідними дітьми не приходив. Прокинулись вони - а в лісі вже темна ніч. Став Гензель втішати сестрицю:

- Стривай, Гретель, ось скоро місяць зійде, ми і відшукаємо дорогу по хлібним крихтам.

Коли зійшов місяць, вирушили вони шукати дорогу. Шукали її, шукали, але так і не знайшли. Тисячі птахів літають у лісі і в полі - і вони всі їх поклювали. Каже Гензель Гретель: "Ми вже як-небудь знайдемо дорогу", але вони її не знайшли. Йшли вони цілу ніч і весь день з ранку до вечора, але ніяк не могли вибратися з лісу. Діти сильно зголодніли: адже окрім ягід, які вони збирали по дорозі, у них не було ні шматка в роті. Втомилися вони так, що ледь-ледь ноги пересували, прилягли під деревом і заснули.

Настав вже третій ранок з тих пір, як залишили вони батьківську хатинку. Пішли вони далі. Ідуть і йдуть, а ліс все глибше і темніше, і коли б не прийшла допомога, вони вибилися б з сил. Ось настав полудень, і діти помітили на гілці красиву білосніжну пташку. Сидить собі і співає, та так добре, що діти зупинилися і заслухалися. Замовкла пташка, змахнула крилами і полетіла перед ними, і пішли вони за нею слідом, поки, нарешті, не дісталися до хатинки, де пташка сіла на даху. Підійшли ближче діти, бачать - хатинка не проста: вона вся з хліба зроблена, дах у неї з пряників, а віконця - з цукру. Каже Гензель:

- Ось ми зараз і поїмо на славу. Я візьмусь за дах, він, мабуть, дуже смачний.

Виструнчився Гензель на весь зріст і відламав шматочок даху, щоб спробувати, який він на смак, а Гретель стала ласувати віконцями. Раптом почувся зсередини чийсь тоненький голосок:

- Хто там ходить під вікном? Хто гризе мій солодкий будинок?

Відповідають діти:

- Це гість чудовий, Вітер піднебесний! - а самі знову їдять. Припав дах Гензелю дуже до смаку, і він відірвав від нього великий шматок, а Гретель виламала ціле кругле скло з цукру і, сівши близько хатинки, стала його уплітати. Раптом відчиняються двері, і виходить звідти стара-престара бабуся, спираючись про костур. Злякалися Гензель і Гретель, і всі ласощі з рук впустили. Похитала стара головою й каже:

- Гей, милі дітки, як ви сюди потрапили? Ну, заходьте до мене, я вам зла не зроблю.

Взяла вона обох за руки і повела в свою хатинку. Принесла вона частування - молоко з оладками, посипаними цукром, яблука та горіхи. Потім вона постелила їм дві красиві постілі і накрила їх білими ковдрами. Полягали Гензель і Гретель і подумали: "Ми, напевно, потрапили в рай".

Але стара тільки вдавала таку добру, а насправді це була зла відьма, що підстерігала дітей, а хатинку з хліба побудувала для приманки. Якщо якась дитина потрапляла в її руку, вона її вбивала, варила в казані і з´їдала, і це були для неї найбільші ласощі. Очі в неї були, як у всіх відьом, червоні, і бачили погано, але зате у них нюх тонкий, як у звірів, і вони чують близькість людини. Коли Гензель і Гретель підходили до її хатинки, вона злісно зареготала й сказала з усмішкою: "От вони і попалися! Тепер вже їм від мене не піти!" Рано вранці, коли діти ще спали, вона встала, подивилась, як вони спокійно сплять та які у них пухкі й рум´яні щічки, і сказала про себе: "Ось це буде ласий шматочок!" Схопила Гензеля своєю кістлявою рукою, забрала його в хлів і замкнула його за гратчастими дверима - нехай собі кричить скільки хоче, ніщо йому не допоможе! А потім розбудила Гретель і каже:

- Вставай швидше, ледащо! Іди принеси води і звари своєму братові що-небудь смачненьке, он сидить він у хліві. Я хочу, щоб став він пожирніше, тоді я його з´їм.

Гірко заплакала Гретель. Але що було робити, довелося їй виконувати наказ злої відьми. І ось готувала вона для Гензеля найсмачніші страви, а самій їй діставалися одні лише недоїдки. Щоранку дибала стара до хліва і говорила:

- Ну-ка, Гензель, простягни мені свій палець, я хочу подивитися, чи жирненький ти. А Гензель взяв і простягнув відьмі замість пальчика кісточку. Відьма погано бачила, помацала кісточку і здивувалася, чому це Гензель не жиріє. Так минуло чотири тижні, а Гензель все не жирів. Набридло старій чекати, і крикнула вона дівчинці:

- Гей, Гретель, наноси швидше води! Жирного або худого, все одно я Гензеля завтра вранці принесу і зварю.

Ох як горювала бідна сестричка, коли довелося їй тягати воду! Сльози так і текли у неї по щоках.

- Краще б нас розтерзали дикі звірі в лісі, тоді ми хоч би разом загинули!

- Ну, нічого хникати! - Крикнула стара. - Тепер тобі нічого не допоможе.

Рано-вранці Гретель повинна була встати, вийти на подвір´я, повісити казан з водою і розвести вогонь.

- Спочатку ми спечемо хліб, - сказала стара, - я вже витопила піч і вимісила тісто. - І штовхнула бідну Гретель до самої печі, звідки так і палало велике полум´я. - Ну, лізь у піч, - сказала відьма, - та подивись, чи добре вона натоплена, чи не пора хліби садити?

Полізла було Гретель у піч, а баба в цей час хотіла закрити її заслінкою, щоб Гретель засмажити і з´їсти. Але Гретель здогадалася, що затіває стара, і каже:

- Та я не знаю, як це зробити, як мені туди пролізти?

- От дурна гуска, - сказала стара, - дивись, яке велике гирло, і я-то могла б туди залізти, - і вона вилізла на припічок і просунула голову в піч.

Тут Гретель як штовхне відьму, та так, що та опинилась прямо в самій печі. Потім Гретель прикрила піч залізною заслінкою і замкнула на засувку. У-ух, як страшно завила відьма! Але Гретель втекла, і проклята відьма згоріла дотла.

Кинулася Гретель мерщій до Гензеля, відкрила хлів і крикнула:

- Виходь, Гензель, ми врятовані! Стара відьма в грубці згоріла!

Вискочив Гензель з хліва, немов птах з клітки, коли їй відкриють дверцята. Як зраділи вони, як кинулися один одному на шию, як стрибали від радості й цілувалися! Тепер їм нічого вже було боятися, і ось увійшли вони в відьомську хатинку і бачать - стоять там скрізь по кутках скриньки з перлами і коштовним камінням.

- Ну, це буде, мабуть, трохи краще наших камінців, - сказав Гензель і набив ними повні кишені.

А Гретель говорить:

- Мені теж хочеться що-небудь додому принести, - і насипала їх повний фартух. - А тепер тікаймо мерщій звідси, - сказав Гензель, - адже нам треба вибратися з відьомський лісу.

Пройшли вони так години дві і підійшли, нарешті, до великого озера.

- Не перебратися нам через нього, - говорить Гензель, - не бачити ніде ні лавочки, ні моста.

- Та й човника не видно, - відповіла Гретель, - але ось пливе біла качечка; якщо я її попрошу, вона допоможе нам переправитися на інший берег.

І покликала Гретель качечку:

- Нема містка ніде, ти відвези нас по воді!

Підпливла качечка, Гензель сів на неї і покликав сестрицю, щоб вона сіла разом з ним.

- Ні, - відповіла Гретель, - качечці буде занадто важко. Нехай перевезе вона спочатку тебе, а потім і мене.

Добра качечка так і зробила. Вони щасливо переправилися на той берег і пройшли далі. А там ліс видався їм зовсім знайомим, і, нарешті, вони побачили здалеку батьківський дім. Тут діти кинулися бігти, влетіли в кімнату і кинулися батькові на шию. З тієї пори, як батько кинув дітей у лісі, не було в нього ні хвилини радості, а дружина його померла. Розкрила Гретель фартух, і розсипалися по кімнаті перлини і дорогоцінні камені, а Гензель викидав їх з кишені цілими жменями. І настав кінець їх нужді і горю, і зажили вони щасливо і добре.